Ви тут: Новини
Українська
English
понеділок, 11.12.2017

Рожнятівське бюро правової допомоги консультує:

Актуальність розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна у судовому порядку

       При укладенні договорів, у тому числі купівлі-продажу нерухомого майна сторони виявляють намір отримати певний бажаний результат: одна сторона (продавець) продати товар (об’єкт нерухомого майна) та отримати за нього визначену в договорі суму грошових коштів, а друга сторона (покупець) – придбати у власність майно (набути на нього право власності, яке включає 3 складові володіння, користування та розпорядження).

 

       З цією метою сторони при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна визначають та погоджують у ньому всі істотні умови (особливості виконання договору), які є обов’язковими для дотримання обома сторонами, і кожна сторона реалізуючи своє право не повинна порушувати право другої сторони (у тому числі завдавати збитків).

 

       Необхідність виконання сторонами певних обов’язків щодо виконання умов договору породжує виникнення зобов’язань, які приймають на себе сторони. 

 

       Важливим моментом є визначення у договорі строку його виконання, тобто визначення початку та припинення дії прав та обов’язків сторін для реалізації умов договору, у разі порушення протягом строку дії договору зобов’язань тягне за собою настання відповідальності зумовленої невиконанням та/або неналежне виконання (несвоєчасно або не в спосіб чи порядок, встановлений договором).

 

       Одним із правових наслідків невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов’язань, передбачений Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) є розірвання договору однією стороною у зв’язку з порушення істотним порушенням договору другою стороною на підставі рішення суду. При цьому, ЦК України визначає істотність порушення договору, як завдання конкретної шкоди однією із сторін договору, яка призводить до позбавлення другої сторони отримати бажаний результат, очікуваний нею при укладенні договору.

 

       Практичне застосування цієї норми ЦК України висвітлено у Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року провадження № 6-75цс13, в якій зокрема зазначено, що суд оцінює істотність порушення договору використовуючи термін «значна міра», яка проявляється у позбавленні сторони бажаного результату, який вона мала отримати при укладенні договору. При цьому вина сторони, яка істотно порушила договір, не має будь-якого значення ні для оцінки порушення як істотного, ні для виникнення права у другої сторони вимагати розірвання договору. 

 

       Важливим критерієм істотності порушення договору також є розмір завданої шкоди, спричиненої таким порушенням, і який позбавляє потерпілу сторону отримати бажане при укладенні договору. Мова йде не лише про завдання шкоди у грошовій формі, які є прямими збитками, а також і про становище такої сторони, коли вона позбавляється можливості використовувати отримані результати договору.

 

       Встановлюючи обставини справи та оцінюючи наявні докази суд оцінює також співвідношення розміру шкоди та з тим, що могла очікувати від виконання договору потерпіла сторона.

 

       Суди встановлюють не тільки наявність істотного порушення договору, але й наявність завданої шкоди другою стороною, яка проявляється у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, їх розмірі, який позбавляє потерпілу сторону отримати бажане при укладенні договору; а також – наявність істотної різниці між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона отримала.

 

       ЦК України визначає, що правовим наслідком розірвання договору є припинення зобов’язань сторін, при цьому у сторін відсутнє право вимагати повернення виконаного ними за зобов’язаннями до моменту розірвання договору, і при істотному порушенні договору однією із сторін, друга сторона може лише вимагати відшкодування завданих їх збитків у зв’язку з розірванням договору.

 

       Подібна правова позиція, з цього питання висловлена у постанові Верховного Суду України № 6-158цс12 від 20 лютого 2013 року, в якій також зроблено висновок про те, що виконане за договором до його зміни чи розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

       З огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що підставою для розірвання договору є його істотне порушення однією із сторін, при цьому сторона, якій завдано таке порушення має довести реальну наявність такої шкоди та належним чином обґрунтувати  свої доводи, а також надати належні та допустимі докази, що їх підтверджують, оскільки  відсутність обґрунтованого підтвердження доводів про наявність завданої шкоди не матиме правового значення для розгляду справи.

 

       Вищезазначені постанови Верховного Суду України залишаються актуальним і на сьогоднішній день, а тому надають можливість позивачам та відповідачам використовувати їх при підготовці до суду процесуальних документів.

 

 

 

п'ятниця, 01.12.2017 15:33 15:33 Вік: 10 Days